Історія міського велопрокату

В останні роки програми міського велопрокату привертають все більше уваги. Вони стали природньою реакцією на бажання суспільства якомога більше використовувати велосипед як транспортний засіб у повсякденному житті. Адже всі розуміють, що велосипед чинить менше негативного впливу на навколишнє середовище, ніж будь-який інший транспортний засіб. Спочатку концепція обміну роверами революційних 60-х розвивалася повільно, доки поява нових технологій не стимулювала прискорення її розвитку.

Як засіб пересування на короткі відстані по місту велосипеди мають декілька переваг: ними можна дістатися до районів з поганим обслуговуванням, вони потребують меншої інфраструктури і не створюють заторів. На додаток до цього, їх можна недорого купити і обслуговувати, пони не виробляють шкідливих викидів до атмосфери і забезпечуть добре фізичне навантаження своїм власникам. Їх значення незаперечне, якщо врахувати теж, що ровери можуть збільшити кількість поїздок іншими видами громадського транспорту завдяки тому, що автобуси та потяги їздять на більш далекі відстані.

За останні 40 років змінилося три покоління систем велопрокату. Перша почалася у 1964 році у Амстердамі з кампанії Witte Fietsen (Білі велосипеди). Звичайні ровери було пофарбовано в білий колір та надано для громадського користування. Людина, що знаходила такий велосипед, їхала туди, куди їй було потрібно, і залишала його для наступного користувача. Але не все пішло за планом, оскільки велосипеди падали до каналів, експропріювалися для особистих потреб і програма була зруйнована за лічені дні.

 FIETSDEMO

Наступне покоління з’явилося через 30 років, у 1995 році, в Копенгагені, коли було запущено кампанію Bycyklen або CityBike (Міський велосипед). Це була вже поліпшена система в порівнянні до попередньої. Велосипеди було спеціально розроблено для інтенсивного користування, з товстими покришками, на колесах було розміщено рекламні плашки і велосипед можна було забрати і повернути у спеціальних місцях в центрі міста, залишивши невеликий депозит. Цей етап був більш формалізованим, були пункти, де можна було брати і залишати ровери, але велосипеди все одно крали професійні крадії та анонімні користувачі.

Danish public bicycle CPH

Нове покоління велопрокату не змісило чекати на себе. У 1996 році в університеті Портсмус в Англії система Bikeabout пропонувала використовувати карту з магнітною стрічкою для студентів, які хотіли арендувати велосипед. Ця система та наступне третє покоління стали «розумніші» за рахунок різноманітних технічних новинок, до яких входили електронний замок для рами або всього велосипеда, телекомунікаційні системи, смарткартки, доступ за допомогою мобільного телефона та бортовий комп’ютер. В наступні роки велопрокат розвивався повільно до того часу, коли у Ліоні, Франція, була запущена кампанія Velo’v, після чого і почався бум.

matt-on-velov-lyon

До запуску велопроката Ліон не був таким вже велосипедним містом — на ровері відбувалося лише 1,5% поїздок. Після того, як у місті для велосипедів було створено сприятливі умови і у 2005 році представлена програма велопрокату Velo’v, кількість поїздок на велосипеді збільшилася. З моменту запуску Velo’v велотрафік за квартал збільшився на 500%. У червні 2008 року користувачі велопрокату Velo’v проїхали 1,5 млн км, а з початку запуску прокату у 2005 році — 36 млн км. Якби цю ж відстань проїхали на автомобілі, а не на велосипеді, шкідливі викиди у повітря склали б 7 260 т вуглекислого газу.

Коли всі дізналися про велосипедний прогрес другого за величиною міста Франції, столиця захотіла влаштувати те саме у себе. У 2007 році Париж запустив свою програму велопрокату Velib, парк налічував 10 600 велосипедів, які швидко перетворилися на 20 600. Завдяки такому стрімкому прориву та успіху, який перевершив будь-які очікування, змінився хід історії велопроката і з’явився величезний інтерес до цього виду транспорту у всьому світі.

В Україні після встановлення незалежности велопрокат, звісно, теж існував. Займалися ним, як правило, любителі-ентузіасти, у яких суттєво відрізнялися ціни, робота яких залежала від погоди, а парк велосипедів не оновлювався. На цю проблему у 2008 році звернули увагу майбутні власники компанії Veliki.ua і у 2011 році запустили мережу велопрокату по всій Україні.

Інші підприємці у 2013 році також вирішили протестувати у Києві схему велопрокату, до якої дійшли західні країни. Велосипед можна було взяти в аренду на Русанівці, доїхати на ньому до ст. м. Лівобережна і там повернути. Судячи з усього, український споживач ще не готовий до таких схем, але, можливо, через якийсь час ми прийдемо до того, що велосипед можна буде брати в прокат в одному місці, а віддавати зовсім в іншому.

prokat-veliki

На сьогодні в будь-якому з 12 міст України (список міст та пунктів прокату можна знайти тут). Ви можете прийти до пункту прокату veliki.ua, взяти в аренду велосипед та насолодитися мандрівкою по місту.

За матеріалами CARBUSTERS