Прокат велосипедів. Досвід Будапешту, Дрездену, Відня.

Тривалий час у мене була мрія – побувати за кордоном, оцінити, як живуть люди за межами рідної України, побачити на власні очі всі ті «капіталістичні принади», про які так багато чув. При цьому під поняттям «закордон» мається на увазі не пострадянський простір, не банальні Єгипет та Туреччина, а саме старенька Європа.

Здійснення багатьох мрій та задумів починається зі слів «-А давай..? - О, давай!». Саме так одного дня, дорогою до університету, почала втілюватись моя мрія про подорож за кордон, а вже за декілька місяців ми з моєю колегою по навчанню вирушили у подорож по Європі автостопом. Розповідати про всі наші пригоди протягом десятиденної подорожі я не стану, бо на це потрібно багато друкованих слів та часу. Проте хотілося б акцентувати увагу на темі велосипедів на Старому континенті. Дуже багато доводилось чути про величезну різницю між рівнями розвитку велоінфраструктури у них і у нас. Та що там казати, у нас тієї інфраструктури поки що майже немає.

Приїхавши до незнайомого міста, туристи часто вирушають в автобусну екскурсію, щоб за короткий проміжок часу оглянути головні історичні та культурні об’єкти. Дехто віддає перевагу пішим прогулянкам. Останній варіант не дуже підходить, коли місто величезне, а час перебування в ньому сильно обмежений. Саме в такій ситуації не раз опинялися й ми під час нашого автостоп-туру, оскільки запланований маршрут включав у себе сім великих міст Європи, і у деяких з них ми зупинялись менш ніж на добу. У таких випадках доцільно використовувати велосипед, як основний засіб пересування містом. Переваги тут очевидні. По-перше, це швидкість і мобільність. Турист на велосипеді та турист-пішохід за однаковий проміжок часу долають абсолютно різні відстані. Перевага велосипедиста за цим показником може бути чотирьохкратною (а може й більше). По-друге, відчуття перебування в міському просторі при їзді на велосипеді не менше, ніж у пішого туриста, чого не скажеш про екскурсанта в автобусі. Погодьтеся, долати квартали старовинного міста на велосипеді і в салоні автобуса – зовсім не одне й те саме. Їдучи на ровері, ви відчуваєте атмосферу міста, його звуки, ритм. Ви стаєте частиною міського середовища і не ізольовані від нього шибкою автобуса. Можна зупинитися будь-де, щоб зробити фото, купити морозиво чи сувенір, або просто помилуватись краєвидом. Не варто забувати й про те, що екскурсійний автобус не поїде алеями парку, центральною площею чи жвавими пішохідними вуличками. А велосипед – запросто! Ну і, зрештою, на велосипеді значно веселіше й приємніше, ніж пішки чи в кріслі автобуса. Хоча останній аргумент не для всіх переконливий, адже кожному своє.

Враховуючи згадані переваги двоколісного транспорту, до плану нашої подорожі було включено обов’язкову велопрогулянку в Будапешті. Оцінити рівень велосипедизації угорської столиці ми змогли одразу ж по приїзді до міста. Після нелегкої, повної пригод дороги від Кракова до Будапешту потрібно було заспокоїтися і впорядкувати думки та враження, бо для нас обох це був взагалі перший досвід подорожування автостопом. Тож ми вирушили на набережну, щоб з берега Дунаю помилуватись вечірнім містом. Переходячи міст та крокуючи набережною, ми опинилися в епіцентрі вечірнього руху: кожні кілька секунд нас обганяли велосипедисти, ролери, скейтбордисти. Їх було надзвичайно багато, і майже всі мали світловідбиваючі елементи одягу та червоні маячки, дбаючи цим самим про безпеку. А ще я вперше в житті побачив велосвітлофор! Звичайно ж мене, мешканця країни, де велодоріжка – це вже неабияке досягнення, світлофор для велосипедистів вразив.

Наступного дня нашим першочерговим завданням після обміну валюти був пошук велопрокату. Ще під час планування маршруту в Україні я позначив на мапі Будапешту декілька пунктів прокату велосипедів, тож дуже скоро ми вже були в сідлі. На вибір пропонувались гірські та міські велосипеди, також безкоштовно можна було взяти шолом. Ціни виявились досить демократичними: 1600 угорських форинтів, або близько 6 євро за пів дня. Цього часу виявилось достатньо, щоб оглянути всю історичну частину міста. Майже скрізь, де ми їздили, були присутні велодоріжки. Там, де смуга для велосипедистів розмічена в межах проїжджої частини, жоден водій не дозволяв собі виїжджати на велосипедну доріжку, і ніде не було видно припаркованих на велодоріжці автомобілів. До цього швидко звикаєш і почуваєш себе в цілковитій безпеці. Мені досі не зрозуміло, в чому причина такого чіткого дотримання правил і чому у нас все не так. Високі штрафи, дієві закони чи інша ментальність? А може все разом? Так чи інакше, завдяки велосипедам ми виконали наш туристичний план по Будапешту за пів дня, тому ввечері вже просто прогулювались без певної мети, оскільки все найцікавіше вже оглянули.

Іншим містом, де нам довелося скористатись велопрокатом, став Дрезден. Тепер взяти напрокат велосипеди вимагала ситуація. Справа в тому, що не зважаючи на порівняно невелику відстань між Дрезденом і Прагою, звідки ми їхали, у нас виникли певні труднощі з автостопом: дуже довго не могли зупинити машину на околицях чеської столиці. Тому в Дрездені ми опинилися після обіду, а на прогулянку містом вирушили о четвертій годині. До вечора залишалося мало часу, а в цьому місті ми запланували тільки одну ночівлю, тому оглянути місто мали шанси лише на колесах. Дуже поталанило з пунктом прокату: хоч графік його роботи обмежувався сьомою годиною вечора, проте для нас зробили виключення, дозволивши покататись до десятої. При цьому в заставу нічого не просили і сказали по приїзді поставити велосипеди на вулиці біля пункту прокату, прив’язати ланцюгом і ключі від замків кинути в скриньку, бо о десятій там вже нікого не буде. Оце ж рівень довіри! У нас в запасі було понад п’ять годин до настання темряви, і ми встигли за цей час оглянути місто на Ельбі, зробити гарні фотознімки та чудово провести час. Велосипедна інфраструктура Дрездена виявилась не гіршою, ніж в інших містах Європи. Їздити тут безпечно і зручно. Покриття доріжок дозволяє також комфортно пересуватись на роликах, скейтах, самокатах – на всьому, що має колеса. Приміром, катаючись алеями центрального парку Дрездена (Großer Garten), нам майже не траплялись пішоходи: більшість були або на роликах, або на велосипеді.

 

Запам’ятались оригінальні, не такі як скрізь, світлофори. Також у Дрездені гармонійно поєднується відбудована стара архітектура із сучасними будинками стилю хай-тек. Чому відбудована? Тому що після авіабомбардувань під час Другої світової війни це місто було повністю знищене. Але сьогодні, дивлячись на розвинутий сучасний Дрезден, важко уявити, що кілька десятків років тому тут лежали лише купи каміння. А ще мешканці Дрездена полюбляють масово відпочивати на свіжому повітрі. Приміром, на одній з просторих галявин неподалік від нашого хостелу люди відпочивали цілими родинами, граючи у фрізбі, футбол, волейбол і навіть екзотичний для нас петанк. При цьому вигулювати собак на газонах нікому не спадає на думку. За це передбачено штраф, і правил тут дотримуються! А з настанням темряви для всіх охочих працює кінотеатр, де фільми проектуються на стіну, а глядачі сидять або лежать на травичці на березі Ельби.

Розповідаючи про рівень велосипедизації міст Європи, не можу оминути увагою Відень. У цьому місті велосипед взагалі є частиною транспортної інфраструктури. Тут на кожному кроці можна знайти автоматизовані велосипедні стоянки. Щоб взяти велосипед, вам знадобиться скористатись своєю кредитною карткою. Ціни на прокат таких велосипедів не високі, перша година взагалі безкоштовна. Велика кількість і повсюдне поширення таких велостоянок дозволяє використовувати двоколісний транспорт замість трамваю чи метро, оскільки взявши велосипед на одній точці, ви можете його залишити на такій самій стоянці в іншій частині міста. Проте є одна умова: при реєстрації в системі на вашій платіжній картці повинна бути сума в 600 євро, яка буде знята у випадку крадіжки велосипеда. Якщо такої суми на картці немає – покататись не вийде. Саме з цієї причини не змогли скористатися цим сервісом і ми. Такий прокат велосипедів з єдиною централізованою системою та однаковими точками прокату я вперше побачив у Парижі. Також він є у Брюсселі, і напевно у багатьох інших містах, оскільки це зручно і послуга користується популярністю.

Високий рівень розвитку велоінфраструктури в країнах Європи дуже вразив мене. У жодному з відвіданих нами міст ми не бачили заторів. Натомість активно працюють велокур’єри, поліція на велосипедах патрулює міста, а в центрі Кракова працює мобільна велосипедна бригада медиків. Побачивши на власні очі, як розвинений велосипедний рух за кордоном, усвідомлюєш, що це зручно, екологічно і зовсім не дорого. То чому ж Київ, який є розвиненим містом, не має й частини того, що має більшість міст Європи? На мою думку, причина полягає в ментальності людей, у певних стереотипах, у закомплексованості пострадянського суспільства. Як інакше пояснити те, що в Парижі старенька бабуся на велосипеді – це норма, а у нас таке можна побачити хіба що в селах. В місті ж статус людини визначається маркою автомобіля. Проте на проблему велосипедизації нашого міста можна дивитись з оптимізмом. За останні роки багато чого змінилося: почали з’являтись велодоріжки (хоча й дуже повільно), з’явилась перша в Україні мережа велопрокатів, регулярно проводяться «Велодні», «Дні без авто» та інші акції, які привертають увагу влади, ЗМІ та громадськості. Велосипедний Київ росте, і колись наздожене Європу!

{gallery}dresden/slideshow/{/gallery}