Історія велосипеда в Києві

З кожним роком на вулицях нашої столиці можна побачити все більше велосипедистів. І ця тенденція не може не тішити: поступово Київ стає велосипедним містом. Збільшується і різноманітність двоколісних: хардтейли, двопідвіси, шосейники, круїзери, сіті-байки – вибір сьогодні великий, і ми цим з радістю користуємось. Але з чого все починалось? Якими були велосипедисти минулого і позаминулого століть і чи були вони взагалі? «Veliki» пропонують перегорнути назад сторінки історії і перенестись у Київ 19 століття, щоб уявити собі велосипедистів тих часів.

Датою виникнення першого велосипеда вважають 1817рік. Одні з перших велосипедів в народі називали «кісткотрясами» і не дивно чому. Перші пневматичні шини були винайдені пізніше, а тогочасні бруковані дороги були далеко не автобанами. Уявіть собі їзду по бруківці на дерев’яних чи металевих колесах – звідси й назва «кісткотряс». Але коли ж цей чудернацький винахід дійшов до Києва? Перша письмова згадка про велосипед на вулицях Києва датується 1869 роком. Щоправда, важко судити про достовірність цієї події, оскільки згадується про невідомий двоколісний транспорт у газетній статті на рівні чуток. Взагалі, до перших велосипедів, як і до всього нового і невідомого, наш народ поставився з недовірою і острахом. Люди просто не могли збагнути, як можна триматися в сідлі двоколісної машини, та ще й на швидкості. Тому велосипедистів нерідко ототожнювали з нечистою силою. При зустрічі з ними перехожі хрестилися, а вершники цих незрозумілих двоколісних візків,як і слід було очікувати, тієї ж миті неслися геть. Згодом, коли велосипедистів на київських вулицях побільшало, острах місцевих жителів зник, натомість з’явилась неприязнь з боку деяких верств населення. Наприклад, візники витребували у міської влади прийняття правила, згідно якого господарі «залізних коней» об’їжджали коня візника виключно з правого боку. Навіщо? А щоб було зручніше збити велосипедиста і перекинути його на дорогу. «Візники часто-густо повертають коня перед носом велосипедиста або притискають його на правий бік. І в тому і в іншому випадку велосипедисту загрожує серйозна небезпека», – писала в 1895 році газета «Всесвітня ілюстрація».

Та, зрештою, велосипедистам в той час особливо і не було де їздити. Міська влада довго не дозволяла поїздки велосипедом в межах Києва, і лише з 1888 року катання на велосипеді дозволили… всього лише по одній з алей Маріїнського (в той час Палацового) парку. Трохи згодом, за чотири роки, пересуватися на двоколісному стало можливо по всьому місту. А причиною таких позитивних змін, мабуть, став інцидент, який трапився з дворянином Павловичем-Войткевичем 1890 року. Цей дворянин, не зважаючи на заборону міської управи, дозволив собі проїхатись на велосипеді бульваром, і навіть надавав по шиї двірникові, який його зупинив. Справа була передана до міського суду, і пана Павловича-Войткевича виправдали. Навіть попри те, що управа підтвердила свою заборону, в правилах, виданих міською Думою, ще не було статті, яка б цю заборону виражала. Тож не було причини піддавати покаранню обвинуваченого. Через рік після даного інциденту міська управа зняла заборону на пересування вулицями Києва велосипедом. І лише через 3 роки після цього їздити на велосипеді дозволили жінкам, та й то лише за наявності письмового дозволу, виданого канцелярією губернатора.

Перша спроба регламентувати правила пересування на велосипеді по місту втілилась у постанові міської Думи «Про порядок їзди по місту на велосипедах» від 1899 року. В цьому нормативному документі зазначалося, що їздити можна тільки у загальноприйнятних костюмах, в яких руки і ноги повністю закриті. Заборонялося їздити наввипередки і без дзвінка. Вночі обов’язково треба було мати ліхтар. При зустрічі з хресною ходою наказувалося зійти з велосипеда і продовжувати шлях пішки. Це стосувалося православних, а київським юдеям, наприклад, по суботах взагалі заборонялося сідати на велосипед.

Справжній велосипедний «бум» в Києві розпочався в 1890-ті. А посприяли поширенню велосипеда в
побуті киян вчителі Печерської гімназії. Велосипед, як персональний мобільний вид транспорту, дозволяв їм до пізньої осені жити на дачах в передмісті і добиратися ним на роботу і назад. До того ж, ціни на велосипеди були досить прийнятні, і приблизно дорівнювали місячній зарплатні представника тогочасного «середнього класу». У Києві тоді було два магазини, де продавали «двоколісних коней». Англійські моделі можна було купити в магазині Ернста Токлера на розі Хрещатика і Бессарабської площі, а німецькі – в магазині Фальберга, навпроти парку «Шато де Флер».

Сьогодні ж маємо в Києві десятки велосипедних магазинів, численні пункти прокату і вибір на будь-який смак. Росте велосипедна культура, і продовжує рости популярність цього виду транспорту, який, згідно опитування громадської думки у Великобританії 2005 року, визнали найвизначнішим технічним винаходом від 1800 року. Цьому геніальному винаходу навіть присвячено пісні, як всесвітньо відомі, так і вітчизняні народні.

матеріал взято з газети «Вечірній Київ»